Обличчя наших рятувальників — це історія цієї зими: про холод під бойовкою, ночі без сну та надлюдську втому
Сліди сажі й бруду, змішані з потом і морозом. Очі, які бачили темряву не лише навколо, а й у домівках киян, де згасло світло й зникло тепло.
З дня у день пліч-о-пліч з енергетиками наші надзвичайники працюють серед уламків об’єктів інфраструктури, мов над ранами міста, яке потрібно зшити. Працюють на межі людських можливостей. Попри невгамовний біль після загибелі колег, не здаються
Коли лунає «повітряна тривога», час ніби розривається навпіл: робота зупиняється. І в ці вимушені паузи вони, притулившись спиною до холодної стіни чи металу, заплющують очі на кілька секунд - не для сну, а щоб зібрати себе докупи, перевести дух, набратися сил. У цих коротких митях тиші їхні обличчя особливо людяні: втомлені, зосереджені, вперті. Без пафосу. Без слів.
І щойно небезпека з неба минає, вони підводяться. Беруть обладнання. Йдуть у холод, темряву, крижану воду, ризик з впертістю і надією - заради того, щоб допомогти, врятувати, повернути у домівки Києва світло та тепло.
Дякуємо вам, наші Незламні!
